Сину мій, Ікаре, я тобі казав,
Щоб дуже низько над водою
Ти не пролітав;
Казав, щоб не здіймався вгору,
Бо сонце може крила опалить.
Без крил у море ти впадеш за мить
І там свою погибель знайдеш.
Але не слухав ти мене,
Тепер о помочі благаєш,
А я не можу врятувать тебе.
Якщо спущусь я к морю –
Вода мені обмочить крила,
Я розділю з тобою долю,
Хоч буде доля і немила. Як би ж я знав, що все так вийде.
Я хтів, як краще все зробити.
Я крила вирішив створити,
Щоб стрибнуть і полетіти,
Щоб нам з тобою, сину мій, на волі жити.
А вийшло все як завжди – навпаки.
Сину мій, Ікаре, я тебе благав,
Щоб від мене вдаль ти не відлітав.
А ти не хтів це чути,
Мріяв, певно, мить пташкою побути.
Полетів до сонця з усмішкою милой,
А воно тобі крила опалило.
